Знайомство з Джоджо Мойес
Кожного разу коли гортаю сторінки нету, пов'язані з книжками в 9 з 10 разів все одно натрапляю на анонси і реклами нових книг британської письменниці Джоджо Мойес. І як будь що нав'язливе, вона викликає в мене відторгнення й роздратування. Чомусь оця здатність штампувати ледве не щомісяця якусь нову книгу викликала в мене пересторогу. І так вже воно сталося, що до книжок Мойес я дісталася лише зараз. І очевидно зробила не найкращий вибір. «Нічна музика» стала середньо-середньою посередністю.
Конвеєрність, якась опосередкована відстороненість і прохідність відчувається ледве не у кожному абзаці книги. Нібито у ній є все те, що я так люблю - і старовинний особняк, і непогана зав'язка з сімейною драмою, і колоритні другорядні персонажі… Але чомусь «Нічна музика» не приносила задоволення, а була всього-на-всього середньою книжкою, яку можна було б і не читати. Нічого не відкриваючи, ніде не викликаючи особливих емоцій, Мойес навіть у виграшні моменти чомусь не виходить на здавалося б уже замайорілу на горизонті висоту і не досягає прориву, не розкриває потенціалу героїв і самої Історії. І чомусь після прочитання залишилось враження, що канва, матеріал, були значно кращі, ніж майстерність, з якою з них написали книжку. Я дам автору ще один шанс, не даремно ж стоїть у мене на полиці іще один її твір з чудовим оформленням Книжкового Клубу. Але нічого особливого від Мойес я уже не чекаю. Це середня, не надто емоційна, заштампована, абсолютно прохідна жіноча проза, яка чомусь зовсім абсурдно протирічить сама собі й не чіпляє серце…
