Велике книгозвершення №2. "Улісс"
Якщо для мого захоплення "Грою в бісер" важко знайти слова, здатні його передати, то «Улісс» Джеймса Джойса - історія зовсім інша. Як його тільки не величають, від найціннішого до найкращого роману ХХ століття. Геніальним його величають майже всі. І майже ніхто не читає - бо це начебто занадто важко. Так, і справді важко. З словниками, цілими схемами, створеними самим Джойсом і вивертанням звилин від кількості підтекстів, образів та натяків у одному абзаці. І нудотно, і бридко, й до моторошності нецікаво, місцями - майже приємно (особливо піл час шекспіровської стилізації), та здебільшого - примушуючи себе читати. Цей важезний роман, що описує всього один день з життя Леопольда Блума, а охоплює собою всі можливі літературні жанри, стилі, прийоми, можна назвати довершеним. Та лише з однієї-єдиної позиції - техніки, літературної техніки. І у цьому він дійсно геніальний. Та для мене досконалість того, як написали, а точніше, ступінь складності й технічності, ніколи не була важлива. І не буде. Ну не графоман я. Бо важливе інше - що книга несе в собі, для чого її створили, як вона змінює тебе, наскільки вона цілісна й цінна. Титанічна, незбагненно складна праця, якою так захоплюються і яку навіть досліджують - лише форма, зовнішнє й неважливе. Якою ж потрібно володіти майстерністю, щоб так маніпулювати стилем і при цьому писати такі речі в стилі потоку свідомості? Який інтелект міг так вміло й довершено, з такою безпримірною прискіпливістю наповнити один день стількома змістами й використати його для літературного експерименту? І невже такий талант, така важка праця здатні лише на те, щоб з головою занурити читача у вигрібну яму сучасності, безпросвітну й безнадійну? Щоб побачити лише темні сторони, усвідомити ницість й обмеженість, всю безмежність падіння суспільства? Щоб створити важезний й монументальний роман-пам'ятник літературознавчого характеру? Який треба досліджувати, копатися у ньому, як у енциклопедії і тільки оцим копанням і насолоджуватися? Бо для мене «Улісс» - це лише порожня, неприємна енциклопедія літературних технік, змішана з підручником по психоаналізу, досконало вивчаючим усі механізми і закони людської психіки. Монумент для монументу. Так, я уловила пронизуючу всю оповідь тему «батька і сина», оцінила алюзію з «Одісеєю», змогла відшукати й відкрити більшість нюансів, добросовісно, навіть прискіпливо прочитала найвагоміший твір Джойса. Але маючи досвід дійсно геніальних книг у руках, можу впевнено сказати: я втратила час, за який могла б відкрити 3-4 дійсно важливі для мене книги. Які б принесли більше задоволення і більше користі. І нікому з моїх знайомих, що «Улісс» не читали, не пораджу це робити. Бо досконалість, бездоганність, складність та новаторство - це не завжди геніальність. І далеко не завжди величність, цінність і краса
